Події останніх років в Україні, Європі та світі висунули на перший план проблеми захищеності державного кордону, суверенітету держави, національної безпеки та життєво важливих благ людини – життя, гідності, свободи й особистої недоторканності – від протиправних посягань з боку агресивно налаштованих осіб, різного роду угруповань (у т.ч. і незаконних збройних формувань) і навіть окремих держав – суб’єктів міжнародного права. Безумовно, дані проблеми пов’язані з такими явищами як тероризм, сепаратизм, екстремізм та нелегальна міграція, які, на превеликий жаль, останнім часом набрали значних обертів не тільки в країнах Європи, а і в Україні.

Розглядаючи протидію тероризму, необхідно звернути увагу на те, що тероризм як асоціальне явище є різноманітним за своїми проявами та діями. Прояви тероризму передбачають: наявність екстремістської терористичної ідеології; наявність комплексу організаційних структур, що забезпечують здійснення тероризму, а також конкретну терористичну діяльність. Існує доволі широке використання терміна “тероризм”, починаючи від законодавчого, кримінально-правового, конвенціального та ін. Основною ознакою кожного із визначень тероризму є наявність суспільно небезпечних дій, що посягають на життя, здоров’я та законні інтереси громадян, а також на дестабілізацію влади в державі і створення атмосфери страху у суспільстві.

До основних засобів боротьби з тероризмом належать: загальнодержавні засоби економічного, політичного і військового порядку; засоби законодавчого правового порядку, що визначають правовий статус суб’єктів боротьби з

тероризмом, їх повноваження, функції та завдання у боротьбі з тероризмом; діяльність державних органів, громадських організацій з виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню терористичних дій.

Серед причин і умов, які є підґрунтям для здійснення терористичної діяльності в Україні, є такі:

– “тіньові” економічні відносини, що існують в Україні;

– зростання соціальної нерівності між існуючими верствами населення, розшарування суспільства на багатих та бідних;

– глибинні суперечності в економічній сфері, несприйняття частиною населення нових, побудованих на державній та приватній власності, економічних відносин;

– швидке зростання кількості зареєстрованих та прихованих безробітних;

– вимоги частини населення (етнічні групи, національні меншини) до зміни існуючої політичної системи в Україні;

– низький рейтинг довіри до органів законодавчої і виконавчої влади у суспільній свідомості населення України;

– низька ефективність роботи державного апарату і правоохоронних органів у сфері запобігання та профілактики правопорушенням;

– недостатній соціальний і правовий захист населення України; – низький рівень виховної роботи серед населення, особливо серед молоді;

– бажання окремих осіб, груп населення, етнічних утворень вирішувати конфліктні ситуації силовими засобами;

– жорстока боротьба за владу між політичними партіями (блоками) та громадськими об’єднаннями громадян;

– зростання рівня злочинності (особливо насильства по відношенню до жертв злочинів та потерпілих) в країні.