Під час сесії в межах роботи над навчальним курсом «Екологія та здоров’я людини» (викладач доц. Коренева І.М.) нам випало досить нелегке завдання – зробити навчальний проект з екології людини та дослідити, яким же є життя без сміття! Як і всі студенти, реагували ми досить критично, адже НАШЕ ЖИТТЯ НЕМОЖЛИВЕ БЕЗ ВІДХОДІВ! (і часу було не багато).
Насперечавшись вдосталь, вирішили розподіляти ролі і завдання. Починали із базового збору інформації. Перше джерело – інтернет. Навіть навчаючись шостий рік у Кременчуці, не всі з нас гарно знали і орієнтувались містом. Гуглили, місця прийому вторинної сировини, з’їздили в декілька точок і були здивовані – за словами працівників «є постійні клієнти, що здають макулатуру, склотару (цілу і биту), метали, а є разові. При чому це місцеві, які заробляють плюси в карму». Також працівники відмітили, що часто біля місць прийому влаштовують смітники, мовляв «все одно хтось та й прибере». В середньому вартість кілограму макулатури – 2,50-4,00 грн, до 5 грн за скляну пляшку, а пластик – в залежності від кольору, міцності, щільності і галузі використання від 0,50 грн за пляшку або коробочку до 6,00-8,20 грн за кілограм.
Зібравши трохи інформації, опрацьовували варіанти запитань для опитувальника, за яким би було легко рахувати результати. Опитували переважно студентів. З мого особистого досвіду минулих років навчання – ніхто сильно не переймався станом довкілля. А зараз – все навпаки. Більшість відповідей були розгорнутими, опитані студенти не намагались бути однослівними, розповідали про аспекти сортування, типи сміття, варіанти утилізації та ще багато чого. Дехто спирався на нещодавно заявлену дівчину року – Грету Тунберг.
Стосовно результатів між нами були суперечки – адже частина нашої групи працювала над електронними даними, а інша – з реальними. Було дещо прикро, що 49% опитаних не знають куди йде сміття після урни/баку. Не кажучи вже і про стан Деївської гори під Кременчуком, яка завалена сміттям міста, сусідніх сіл та районів. Опитані відмічали, що влада міста ніяк не закликає і не робить просвітницької роботи по сортуванню відходів і зменшенню кількості сміття. Також не раз було сказано, що хоч влада і бореться за чистоту міста – воно таким не є, якщо звичайно ж звернути з головних вулиць на периферію; дехто доповнював, що і центральні вулиці виглядають… е-е-е-ем… загалом непривабливо. Особисто я не раз бачила, що коїться біля сміттєвих баків і що коїться після приїзду сміттєвозу. Тому, на жаль, трохи згодна з цими опитаними.
Мною були помічені декілька студенток, що ходили із еко-сумками. Власне кажучи, я теж в цьому числі. 30% опитаних готові відмовитись від ПЕТ-пакетів, щоб зберегти довкілля 53% - готові зменшити їхнє використання. Я дивувалась від того, що є студенти, які регулярно спалюють сміття (на жаль, шкідливе сміття). Їх виявилось аж 34% (71% з них – сільське населення). Але і ці ж люди використовують повторно ПЕТ-пляшки, шини, металеві банки, папір. У однієї з опитаних мама займається плетінням кошиків із паперових трубочок; ще декілька говорили про використання відходів задля створення прикрас на подвір’ях чи біля шкіл або садочків…
На мій особистий подив, люди готові йти назустріч із закликом зберегти природу, зменшивши кількість відходів. Знаю, що у місті проводять різнопланові толоки, регулярні суботники. А на парах звичайно говорять про те, що треба берегти природу, довкілля і намагатись мінімізовувати кількість сміття.
Під час проекту ми теж не сиділи склавши руки – одна з нас зробила з донькою пенали-кейси для олівців із ПЕТ-пляшок, інша користувалась кременчуцькими тролейбусами, троє влаштували невеличкий суботник біля будинку, який винаймали, я остаточно перейшла на сумки-шопери; кожна спробувала сортувати і рециклювати відходи.
Опитані із захватом готові рятувати місто від сміття. Виявляється, людям треба всього лише поштовх!
Презентація на тему: Життя без сміття
Студентка гр. 54-23 Б Кулик Ю.
(заочна форма навчання)